Я піду, немов шалений кінь / J'irai comme un cheval fou, Аррабаль (Arrabal), 1973

Знімались: Джордж Шеннон (George Shannon), Хашмі Марзук (Hachemi Marzouk), Емманюель Ріва (Emmanuelle Riva), Марко Перрен (Marco Perrin), Марі-Франс (Marie-France), Франсуа Шатлє (François Chatelet) та інші.

«Більшість визнає цей фільм ганебним та огидним (і, певно, матиме рацію); але, разом з тим, ви не зможете викинути з пам’яті його схиблену чарівність».

Один з найулюбленіших моїх фільмів – якщо не найулюбленіший.
Ідеальна візуалізація безумства – справжнього, неудаваного, безкомпромісного, нецензурованого і шаленого. Але разом з тим це все не справляє гнітючого враження (як, наприклад, бува у Ходоровського). Це все дуже весело і яскраво, ніби сповнено тепла і сонця. Це гімн життю, заклик жити, не знаючи меж – і бути собою справжнім.

*

| dvd5| rip

Про час та про місто / Of Time and the City, Теренс Девіс (Terence Davies), 1983

Портрети міста і людей. Часу, який колись йшов, а нині зупинився. Вірші, музика, і сумний голос автора над усім.
Гіркота. Туга за простою, невибагливою щирістю людей того, старого Ліверпуля з брудної темно-червоної цегли.
Ті люди… Сподівались, що настане Рай, а отримали Anus Mundi. А ще їм дали золото для дурнів – опереткову королеву Бетті із її весіллям і Бітлз (yeah-yeah-yeah-yeaghhh!!)

Безкомпромісне кіно. І разом з тим дуже ліричне.

*

|dvd9| rip

Примітка / Footnote / Hearat Shulayim / הערת שוליים, Йосиф Седар (Joseph Cedar, יוסף סידר), 
2011

Знімались: Ліор Ашкеназі (Lior Ashkenazi, ליאור אשכנזי), Шломо Бар-Аба (Shlomo Bar-Aba, שלמה בראבא) та інші.

“- Це мій батько… Було дуже зворушливо побачити його таким. Його образ – з цією жінкою… Неможливо!
- Ти справді гадаєш, що в нього хтось є?
- Не знаю. Все може бути. Якщо так, це ж скандал!
- Звідки в нього стільки мужності?
- До чого тут мужність?
- Треба мати велику мужність, щоб ризикнути всім, що маєш.
- Просто заради короткого задоволення?
- Ну, можливо, воно зовсім не коротке.
- Все одно, йому є, що втрачати.
- То ось чому ти мені не зраджуєш! Ти надто багато можеш втратити!
- Чому ти думаєш, що я не зраджую тобі?
- Ти не зраджуєш мені.
- Чого це ти так певна?
- Тому що ти – боягуз.
- Он як! Мій батько - сміливий, а я – боягуз!
- Твій батько йде до кінця зі своєю правдою, і згоден заплатити за неї всім. А ти… ти чудова людина, яка дуже боїться конфліктів. Навіть зі мною.
- Я не розумію, що ти таке кажеш! Ти хочеш, щоб я сварився з тобою? Я можу!
- Ні, я щаслива з того, що ти не хочеш зруйнувати нашу сім’ю. Я лише кажу, що це не через твою вірність, а тому, що ти боїшся”.

Але фільм взагалі не про це. Ну, не лише про це. Цей фільм – у своєму роді цікавий та навіть досить вишуканий етичний лабіринт стосунків батька-вченого та сина-вченого.

А можливо, ви закинете авторам фільму – що вони, яка та їхня журналістка на ім’я Ноа – зробили яскравий видовищний матеріал з теми, на якій знаються дуже поверхнево.

*

| rip

Сніг / Snijeg, Аїда Беґіч (Aida Begić), 2008

Знімались: Зана Марьяновіч (Zana Marjanović), Ясна Орнела Бері (Jasna Ornela Bery), Весна Машіч (Vesna Mašić), Саджида Сетіч (Sadžida Šetić) та інші.

Кожна з цих жінок когось втратила – чоловіка, батька, синів. Кожна переживає це по-своєму. Кожна чіпляється за якісь дрібнички, маленькі речі, за уламки того життя, коли світ навколо ще не вибухнув кривавими бризками. Кожна чекає – чекає на своє власне диво.

Стара Фатіма, яка тче рядно.
Чаша, вода, хустина, рушник, руки Алми - це так гарно! Дивитись ранком крізь вікно на Алму, яка вмивається чистою холодною водою...

*

| rip | rip

Приготуйтесь, обхід! / Pozor, vizita!, Карел Кахиня (Karel Kachyňa), 1981

Знімались: Рудольф Грушинський (Rudolf Hrušínský), Людовіт Ґрешшо (Ľudovít Greššo), Лібуше Швормова (Libuše Švormová), Блажена Голишова (Blažena Holišová), Йозеф Сомр (Josef Somr) та інші.

Прекрасна роль видатного Артиста – Рудольфа Грушинського.

Не надто складний, але дуже зворушливий і щирий фільм про те, як нам всім бракує простого людського тепла і уваги, про самотність, на яку ми прирікаємо наших старих батьків. Чудове поєднання тонкого гумору і драми. Враження, яке лишає по собі ця картина після перегляду, схоже на дотик теплого, ніжного оксамиту.

*

| rip

Професія: репортер / Professione: reporter, Мікелянджело Антоніоні (Michelangelo Antonioni), 1975

Знімались: Джек Ніколсон (Jack Nicholson), Марія Шнайдер (Maria Schneider), Дженні Ранейкр (Jenny Runacre), Йен Гендрі (Ian Hendry), Стівен Беркофф (Steven Berkoff) та інші.

Репортер Девід Локк (Ніколсон), який перебуває десь у серці Африки, після марних спроб встановити зв’язок із зовнішнім світом повертається із пустелі до свого готелю, і там змінює своє власне життя на долю випадкового знайомого із сусіднього номеру, котрий помирає від серцевого нападу. Обмінявшись із небіжчиком багажем та змінивши фотокартки у паспортах, він відлітає назад до Європи. Віднині його звати Девід Робертсон.

Схоже перетворення відбувається із людиною кожного разу, тільки-но вона стає глядачем. Адже глядачеві так звично ідентифікувати себе із головним героєм. До того ж Антоніоні використовує різні прийоми, для того, щоб ми на певний час перевтілились у Джона Локка, котрий став Девідом Робертсоном. Локк-Робертсон дивиться на власний труп, піднімає очі догори до вентилятора, і камера йде слідом. Непомітно Антоніоні переміщує нас до голови героя – ми чуємо лиш те, що чує він, і так само бачимо, і починаємо відчувати. Аж раптом трапляється збій – на якісь секунди ми лишаємось без звуку, і з кожною секундою ці збої траплятимуться частіше. Поселивши нас до ілюзії, Антоніоні починає планомірно руйнувати її, виштовхуючи нас до реальності найвіртуознішими та запаморочливими засобами, включаючи десятихвилинний фінальний епізод, відзнятий одним кадром. Разом із цим кадром на екрані вперше з’являється реальне життя.

Алєксєй Казаков

*

|dvd9| dvd5| rip

Кожен з нас Христос / Wszyscy jesteśmy Chrystusami, Марек Котерський (Marek Koterski), 2006

Знімались: Анджей Хира (Andrzej Chyra), Марек Кондрат (Marek Kondrat), Міхал Котерський (Michał Koterski) та інші.

Польська національна алкодрама.

В дитинстві нам бува соромно за наших батьків, і ми собі клянемося, що ми будемо кращі, що ніколи не станемо такими, як вони. А потім…

Примітивно і страшно. Все як у справжньому житті. Без прикрас та тонких художніх прийомів. Люди навколо зовсім не чудові. Найбільше вони схожі на гнойових мух, які порпаються у лайні.

*

Гадесфілд / Huddersfield / Hadersfild, Іван Живковіч (Ivan Živković, Иван Живковић), 2007

Знімались: Ґоран Шушлік (Goran Šušljik, Горан Шушљик), Сузана Лукич (Suzana Lukić, Сузана Лукић), Небойша Ґлоґовац (Nebojša Glogovac, Небојша Глоговац), Воїн Четковіч (Vojin Ćetković, Војин Ћетковић), Дамьян Кецоєвіч (Damjan Kecojević, Дамјан Кецојевић), Йосіф Татіч (Josif Tatić, Јосиф Татић), Мікі Манойловіч (Miki Manojlović, Мики Манојловић) та інші.

Балканська банальщина. Банальна балканщина.

Читав доста схвальних відгуків про це кіно. Атмосфера, філософія, гуманізм, реалізм, бла-бла-бла…
Чи потрібно вигадувати якійсь сенс та зміст там, де його нема?

Як на мене, це пишномовний, натужно-зарозумілий, з довгими псевдодраматичними паузами та претензіями на метафоричність, із сірими невиразними персонажами, абсолютно порожній, нецікавий, вульгарний фільм ні про що.

*

|dvd9| rip

Бал / Le Bal, Етторе Скола (Ettore Scola), 1983

Знімались: Етьєн Ґішар (Étienne Guichard), Режіс Буке (Régis Bouquet), Франческо Де Роза (Francesco De Rosa), Арно ЛеКарпантьє (Arnault LeCarpentier), Ліліан Дельваль (Liliane Delval), Мартін Шовен (Martine Chauvin), Даніель Рошар (Danielle Rochard) та інші.

Неперевершено чарівний, ні на що не схожий фільм.
Я люблю його ніжною любов’ю :)

«Для чого знадобилося залучати до участі у проекті стільки різних країн – я й досі не розумію. Мова тут йде про одне-єдине кафе у Парижі (у схожому танцювали своє танго герої легендарного фільму), за межі якого камера не виходить жодного разу.

Хоча, “мова йде” – навряд чи підхожий термін. За 107 хвилин картини не сказано жодного слова, нема навіть пояснюючих титрів.

«Бал» неодноразово порівнювали із чим завгодно – зокрема, з фільмами Карлоса Саури про фламенко. Нічого схожого! Це так само, як порівняти самого Сауру із голлівудськими чи радянськими стрічками 50-х років – йде собі людина полем чи Бродвеєм, і раптом заходиться піснею чи починає викаблучувати степ. Гротеск, так би мовити… Саура – суворий реаліст, він переміщує дію саме до того середовища та обставин, де ефект гротеску не виникає. <…>

А «Бал» - це щось зовсім несхоже, протилежне, чиста умовність, де танок – як ходіння полем. І гротеск з’явиться, якщо персонаж із танцю перейде на простий крок чи почне говорити. Ну, власне, як у німому кіно – де є лише гіпертрофована пластика, майже пантоміма, майже модерн-балет. Режисер просто узяв експериментальну виставу одного з французьких театрів і переніс її на екран, навіть не змінюючи виконавців.

Якщо спробувати досягти мети, яку мали на увазі автори, у інший спосіб, то вийде довжелезний нудний серіал, або якась мелодрама на кшталт «Джен Ейр». А протанцювати 40 років французької історії можна за 107 хвилин. Шанований знавцями Сергєй Кудрявцев навіть вирахував точні дати – з 1938 до 1978 (за останню дату я можу присягтися – за роком появи популярної диско-мелодії).

Дансинг став для групи людей життєвою віссю, центром існування. Тут вони з’ясовували класові стосунки із недобитими аристократами, ховалися, немов у бомбосховище, у роки війни, бойкотували колаборантів, разом ганяли арабів під час Алжирської війни, переховувались від поліції у 68-му. З’являлись чужинці, але не обживалися – вони з іншого світу, іншого покоління. Але й свої, траплялося, надовго зникали – хто на фронт, хто на втіки, хто за ґрати. <…>

Ну й неможливо не захоплюватись ретельністю режисера у відтворенні прикмет та обставин минулого. Мене просто розчулила зміна назв оркестру, який акомпанує:  у епоху біту – якесь Blue Boys Band, у період захоплення латиноамериканською музикою – Los Acapulco’s Boys. Посивіли, полисіли, згорбатіли – а все ще Бойз. Тут можна прослухати натуральний хіт-парад століття, включаючи «Лілі Марлен», Rock Around the Clock і «Мішел». Можна простежити історію розвитку європейського кінематографу – за портретами Марії Казарес та Жерара Філіпа, за мелодією Іва Монтана, за наслідуванням завсідників Габену, Маньяні, Піаф, Деверу…

Окремі сцени з фільму так і просяться на створення самостійного естрадного номеру чи відеокліпу – змушений одностатевий дует колаборантів, наприклад, чи танок самотнього фронтовика.

Так і життя минуло. Закохувались, сварились, змінювали партнерів та друзів. І нічогісінько ні в кого не вийшло. Не тому що такі незлагідні чи гордота спокушала. Просто життя дуже хитро тасувало долі, розводило по різні боки барикад, роз’єднувало, сварило… Ось і лишається – зробити тур від ностальгічні мелодії і розійтись – як завжди».

*

|dvd9| dvd5| rip